Медицина буває різною: інколи це швидкі рішення в операційній, а інколи — тиха, але титанічна щоденна боротьба за якість кожного подиху та усмішки людини. Бути поруч тоді, коли найважче, і повертати пацієнту гідність і спокій, попри складний діагноз, — це мистецтво, яким володіють лікарі «Медікс Опіка».
Сьогодні ми знайомимо вас із Михайлом Вайнагієм — хірургом, лікарем паліативної допомоги та регіональним медичним керівником нашої служби. Його професійний стиль — це залізна відповідальність, яка поєднується із щирим гумором, адже Михайло прагне, щоб пацієнти та їхні рідні завжди усміхалися.
Шлях у медицину: від батьківського прикладу до передової
Михайло народився й виріс в Івано-Франківську. Вибір професії для нього був природним і свідомим — він пішов стопами батька-хірурга.
«З дитинства я бачив у батькові приклад людини, яка бере на себе відповідальність, не боїться складних рішень і завжди залишається лікарем — навіть поза операційною. Саме його ставлення до професії стало для мене орієнтиром», — згадує Михайло.
Закінчивши Івано-Франківський національний медичний університет та інтернатуру за спеціальністю «Хірургія», Михайло чотири роки працював у хірургічному відділенні міської клінічної лікарні №1. У 2023 році пішов добровольцем до ЗСУ: служив у Запорізькій області, де займався евакуацією важкопоранених військових. Саме цей досвід на межі життя та смерті переформатував погляд Михайла на медицину.
«Безсонні ночі. Сирени. Поранені. Смерть і життя, які йдуть поруч. У такі моменти розумієш, що є важливим. Цінуєш кожен врятований подих, кожен погляд, кожен дотик і усмішку людини, яка отримала шанс жити далі. І саме там приходить усвідомлення: треба давати шанс на життя кожному, навіть найскладнішому пацієнту. Саме тому паліативна допомога стала для мене особливим напрямом — тим, який лікує не лише тіло, а й біль, страх і самотність тих, від кого іноді відмовляються всі».
«Залежність» від допомоги та залучення однодумців
Демобілізувавшись у 2024 році, Михайло повернувся до рідного міста і випадково натрапив на вакансію від «Медікс Опіка».
«Я не шукав роботу спеціально, оголошення просто з'явилося серед інших. Але я відкрив його… і чомусь не закрив. Прочитав раз, потім ще раз і зрозумів: це про те саме — про людей, про відповідальність, про медицину без байдужості. Вже з перших хвилин співбесіди відчув, що це команда однодумців. Це викликає таку приємну залежність, що тепер я просто не можу жити без цієї справи».
Паліатив — це робота разом із часом
Михайло переконаний: робота з паліативними пацієнтами кардинально відрізняється від класичної медицини.
«Паліативна медицина — це момент, коли ти перестаєш питати «як вилікувати» і починаєш думати «як зробити людині легше просто зараз». Вона складна тим, що ти працюєш не проти хвороби, а разом із часом. Ти не завжди в силі виправити ситуацію, але можеш зменшити її жорсткість: біль, задишку, тривогу. І робиш це в умовах, де і лікар, і родина постійно живуть між надією і прийняттям. Тут щоразу вчишся залишатися професійним, але не черствим».
Родинам, які бояться слова «паліатив», Михайло завжди каже прямо й по-людськи:
«Я б на вашому місці теж боявся. Але паліативна допомога — не про те, що ми ставимо крапку чи щось забираємо. Це про те, що ви більше не залишаєтесь із цим наодинці. Ми не залишаємо вас — ми просто змінюємо ціль лікування, щоб жити стало трохи легше і вашій близькій людині, і вам».
Історія, яку неможливо забути: про цінність простих речей
У практиці Михайла є багато випадків, які підкреслюють цінність роботи лікаря паліативної допомоги. Один із них — ведення важкого пацієнта з онкопатологією шлунка. Через сильний біль чоловік тривалий час не міг їсти сам і перебував на зондовому харчуванні. Після того, як команда Михайла підібрала правильну схему знеболення, пацієнту полегшало, і він вперше за довгі місяці зміг самостійно сісти за стіл.
«Він дивиться на мене, на рідних і каже: «Я стільки років працював, щоб заробити на нормальне життя… а виявляється, найщасливіший момент — це коли просто можеш спокійно з'їсти суп. Тому не обговорюється — ви всі їсте цей суп зі мною». І почав сміятися. Ми навіть не вагалися — сіли поруч і разом із ним їли цей суп. Смак якого я запам'ятаю назавжди. У тій простій хвилині було щось дуже важливе — не про хворобу, а про людину. Про те, що навіть у тяжкому стані зберігаються гідність, гумор і бажання жити тут і зараз».
Перемикання голови та заземлення
Щоб тримати баланс і скидати напругу після емоційно важких днів, Михайло обирає прості речі: час із рідними та друзями, з якими можна побути без зайвих пояснень, та спорт. А у літньо-осінній період його головна пристрасть — це збір грибів у карпатських лісах.
«Мені подобається ця концентрація: дивишся під ноги, шукаєш, знаходиш, і ти повністю в моменті. Без телефону, без думок про роботу. Також люблю просто приготувати щось смачне вдома для близьких. Натхнення повертається саме в таких речах — коли нічого спеціально не шукаєш».
